ВОНИ ТРИМАЮТЬ НЕБО
19 лютого 2016 року о 14
годині в усіх загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах району
проводиться флешмоб, присвячений вшануванню Героїв Небесної Сотні “Вони
тримають небо”
СЦЕНАРІЙ
О 12-й годині всі учасники заходу знаходяться на визначених місцях. Флешмоб
розпочинається молитвою.
Учні початкових класів з виготовленими
заздалегідь паперовими Ангелами, під музичний супровід підходять і
розміщують їх біля куточків Героїв Небесної Сотні. Із запаленою свічкою
передають естафету учням 5-8 класів.
Учні 1(5)-4(8) класів читають поезію присвячену Героям Небесної Сотні, Революції
Гідності.
О 18-00 год. учні 5(9)-7(11) класів під супровід гімну Майдану “Пливе кача...”
роблять похід із запаленими свічками і іменами Героїв Небесної Сотні випускають
ліхтарики Пам’яті.
Закінчується флешмоб словами: Герої не вмирають! Вічна слава Героям
Небесної Сотні! Слава Україні! Героям слава!
Пам’яті героїв Майдану (поезії)
Не плач, моя мамо
Не плач, моя мамо, не плач, моя рідна,
Хоч в хату я вже не зайду.
Я з неба до тебе всім серцем прилину
І витру гіркую сльозу.
Я знаю, миленька, ти плачеш за мною,
Я знаю, що в серці пече.
Голубко, не плач, бо з твоєю сльозою
До мене життя не прийде.
Бо куля у скроні – пекуча-пекуча,
Одна ще у серці болить.
Ще бачу Вкраїну – квітуча-квітуча,
Вдихну ще повітря на мить.
Вдихну ще повітря і сотню побачу.
Ви, хлопці, не плачте, пусте…
Ви вибачте, очі уже закриваю,
Вже небо вгорі мене жде.
З усюди лунає – «Герой не вмирає!»
Домівка чекає мене,
Мене моя сотня у землю спускає,
На землю матуся паде…
Не плачте, рідненькі, до Бога я лину,
Вже сотня Небесна там жде.
Вона Україну в лихую годину
Аж з самих небес збереже!
Марія Барабаш
Ангели в Небо летіли
Ти бачив як Ангели в Небо летіли?
Так-так, саме в Небо, а не навпаки…
Від пострілів влади отак відлітали
До Бога назавжди вкраїнські сини.
Їх кров залишилась не там на Майдані,
А на руках всіх провладних катів,
А сльози батьків потечуть ніби ріки
На всі покоління до «сьомих колін».
Сьогодні не в силі і сильні змовчати
Бо кожного серце від болю кричить
Коли на Майдані відспівують СОТНЮ
Що в вічність у славі до Бога летить.
Матусі гордіться своїми синами –
Бо душу і тіло зложили своє
За волю народу, що їх не забуде
Бо слава козацького роду живе!
Не плачте бабусі, що внуки завчасно
Піднялись до Бога раніше від вас,
Бо тільки Всевишньому знати дорогу
Й коли і для кого настав уже час.
Вони ж бо пішли у НЕБЕСНУЮ СОТНЮ
І так, з висоти, вберігатимуть нас,
Щоб вже не змогли вороги підступити
А для України настав слушний час.
Одна у них ненька, одна Україна,
Пробачте, для неї віддали життя
А Вам вона нині вклоняється щиро
За їх виховання й безсмертні серця!
Paporotnik
Мамо, не плач
Мамо, не плач,
Я повернусь весною.
Прийду на світанні в садок із росою.
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач, так судилося, ненько.
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько.
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає.
І рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває.
Душа за тобою щемить.
Мамочко, вибач, за чорну хустину.
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. І любив Україну.
Вона, як і ти, була в мене одна.
Оксана Максимишин-Корабель
Вже й крига зникала на сонці
Вже й крига зникала на сонці
І танув із снігу курган,
Із Жмеринки їхали хлопці,
Мої земляки, на Майдан.
На серці у мами тривога:
– Куди ж ти поїдеш, дитино?
– Матусе, я вірю у Бога
І в долю всієї Вкраїни.
От-от перемога за нами
І будемо жити, як люди.
За це ж ми боролись віками,
За це ми боротися будем.
Реве Дніпр широкий, не радий,
Бо кров людська ріками ллється,
Стоять який день барикади,
А снайпер безжально сміється.
Прибули вони не за гроші,
Їх кликала ненька-Вкраїна.
Зайняли місця на сторожі,
А вороги дихали в спину.
Морози чи дощ – не зважають,
Бо всі вони – справжні герої!
Не лиш на словах захищають,
А справді готові до бою.
Не мала спокою дружина,
Молилася день і ніч мати
За нього: за батька і сина,
і за чоловіка, й за брата.
Роздався дзвінок неспокійно:
– Скоріше додому вертай.
– Ось-ось повернусь. Неодмінно…
На нас наступають! Бувай!..
Минає вже друга година…
А в слухавці сумно лунають
Лиш довгі гудки без упину…
Тривога і сум серце крають.
– Скажи щось, я прошу, благаю…
– Так… ви мати, чи може дружина?
Із болем в душі співчуваю…
Снайперська куля. У спину…
На мить все життя зупинилось.
Не прийде він більше до хати.
Те серце, що радісно билось,
Не буде любити й кохати.
Голубко, не плач, не журися…
Він справжній герой України!
Вкраїно моя! Подивися
На свого славетного сина!
Вже й зникла та крига на сонці,
Розтанули з снігу кургани,
Привезли у Жмеринку хлопців –
Славетних Героїв Майдану!
Вони повернуться з весною,
Із сонечком прийдуть до хати.
Країна, повита журбою,
Їх вічно буде пам’ятати!
За неї вони помирали,
За рідну, кохану руїну…
Красу її, чисту й безцінну,
І мову її солов’їну.
Щоб ми, наші діти й онуки
Життя у достатку прожили,
Не брав нас ніхто на поруки,
Щоб ми цим життям дорожили.
А ви, вороги-недолюди,
За це не подумали й разу!
Звичайні трудилися люди
На ті золоті унітази.
Мої земляки умирали,
А ви сидите у хоромах.
Злочинцям і канібалам
Не в Раду, а в пекло дорога.
Альона Кабалюк
Небесна Сотня – цвіт країни
Небесна Сотня – цвіт країни,
Тобі схиляємо уклін.
У наших серцях “Кача плине”,
А Вам в церквах лунає дзвін !
Ви дивитесь на нас з небес,
А ми сумуємо за Вами.
І згодом скажемо: “Христос Воскрес!”,
Та Вас не буде поруч з нами.
Не буде тих страждань і мук,
Що Вам судилося прийняти,
А буде сум і біль розлук,
І на порозі – сива мати.
Ви змусили здригнутись світ,
Змінили долю рідної країни.
Небесна Cотня – правди цвіт !
Героям Слава ! Слава Україні!
Юрій Мартинюк
Бог все бачив
Бог все бачив, усіх пізнав:
хто за волю, а хто за гроші
і хто кату служити хоче –
усіх бачив, усіх впізнав.
Бог дивився усі бої
і Він знає чиї то кулі
постріляли його синів,
його кращих синів, у груди.
Хто його катував дітей,
хто живцем спалив свого брата –
то убивці, то слуги ката,
Бог від них не відвів очей.
Він чекає всіх на Суді,
Він чекає від них молитви
за усі ті звірячі битви,
за усі ті криваві дні.
Він все бачив у тій пітьмі.
Нехай падають на коліна
за кров кожного його сина,
бо пізнають і Божий гнів.
А кого згубили бої,
душі їх молоді, хоробрі
Бог зібрав у Небесній Cотні,
Він до себе забрав синів.
Як за волю спинялись серця
покоління запам’ятають.
Так… Герої не вмирають,
і їх Славі не буде кінця.
Анастасія Дмитрук
Я вирушаю, мила, у похід
Я вирушаю, мила, у похід,
Ніхто не знає, чим все обернеться…
Дай на прощання обніму дітей
І пригорну тебе до свого серця.
Уже сьогодні, певно, буде бій.
Для когось може стати він останнім,
Та ти, кохана, плакати не смій
У ці хвилини нашого прощання…
І не шукай мене в отім диму
Ти на екрані між облич героїв,
Я на екран, повір, не попаду,
Я буду там, у самім пеклі бою..
А якщо, раптом, упаду в бою,
А чи потраплю до катів за грати,
Знай, в моїм серці була тільки ти
І наші діти, й Україна мати…
Уже сьогодні, мабуть, буде бій…
Іще бої… жорстокі і запеклі….
Герої наші будуть у раю,
А ворогам ми зробимо тут пекло.
Та я вернусь! Як тільки ця весна
Нам принесе, нарешті, перемогу.
Тобі з порога радісно всміхнусь…
Дай обніму. Мені пора в дорогу…
Лідія Яр
Куди пішла без імені душа
Куди пішла без імені душа?
Чому не дочекалася, стокрила?
Невже не бачила? Тонка життя межа!
Як швидко ти її переступила!
Куди летиш, без імені душа?
Стривай, побудь, послухай як молюся…
Полегким вітром крил кудись руша,
Прощається і каже: “Не вернуся…”
Стривай, душа! На захід чи на схід?
Скажи, душа, звідкіль тебе чекати?
Мине життя, пройде ще сотня літ,
а я чекатиму, я буду повертатись!
Молитвами, устами до зірок,
з яких ти будеш вічно виглядати!
І гострим щемом в обрисах квіток,
Які тобі я буду покладати…
Прости, душа, за те, що не зберіг…
За те що, я не встиг тобі сказати:
«Стривай душа, осилимо поріг!
Давай разом! Разом перемагати!»
Приспів:
Коли пішла у свій смертельний бій,
не знала ти, що будеш не самотня.
Візьме тебе у свій хоробрий стрій
найкраща серед всіх Небесна Сотня
Злата-Зоряна Паламарчук
Пробач мене, моя кохана
Пробач мене, моя кохана,
За сльози на очах твоїх.
Пробач мене, що повернутись
Живим до тебе я не зміг.
Пробач мене за біль на серці,
Пробач, що ти тепер сама.
Так сталося, що все змінила
Ця найжорстокіша зима.
Не плач, кохана! Я з тобою,
Щоночі сон твій стережу,
А вдень – твій янгол-охоронець,
Тебе від лиха бережу.
Сини мої! І ви пробачте
За те, що я від вас пішов,
Пішов за правду поборотись,
Але, натомість, смерть знайшов…
Сини мої, моя надія!
Зростайте гідними людьми!
Цінуйте дім, шануйте матір,
Тепер у неї ви одні!
Пробач мене, моя родино,
Як в чомусь був я не правий,
Для мене Ненька Україна
Була, неначе Дім Святий.
Володимир Чоботарь.
Присвята загиблому товаришу Василю Аксенину.
